Церква у пізньому середньовіччі.

1.Розклад духовенства. З 1309 до 1439 року Римська церква значно втратила свій авторитет у мирян. Ієрархічна організація з її вимогами целібату і абсолютної покори папі римському привела до падіння моралі кліру. За відгуками письменників і рішеннями соборів того часу як Римська ієрархія, так і всі верстви суспільства були заражені жахливими пороками. Жорстокість, насильство, грабіжництво, моральне розтління і користолюбство стали звичними явищами у житті західних християн. Навіть папи перестали бути взірцями моральності – ненаситне владолюбство було їх характерною ознакою, всі їх стосунки зі світськими правителями будувалися виключно на інтригах і підступах. Після ж переселення пап в Авіньойон папство стало взірцем аморальності, за що отримало назву третього Вавилону. Майже для всіх пап цього періоду притаманні розкіш, моральна розпущеність, симонія, зневага до всього священного.

Стиль життя папського двору переймали й інші сановники церкви – всі суперечливі справи у папських судах вирішувалися на користь того, хто дав більше грошей, єпископи дивилися на свої посади як на джерело прибутків, вважаючи пастирські обов’язки другорядними. Заборона папою Григорієм VIII вступати духовенству в шлюб привела до явища конкубінату – незаконних шлюбних зв’язків. Для простого населення була властива неповага до шлюбу, освяченого церквою, повна неграмотність у питаннях віри, жахлива забобонність (астрологія, некромантія, магія, алхімія, кабалістика, чарівництво, віра в амулети).

2. Авіньйонський полон пап і Великий розкол. Падіння папського престижу найбільш за все спричинили дві події: Авіньйонський полон (1309-1337) і Великий розкол (1378-1417). Успіхи папської влади у часи Іннокентія III були частково втрачені вже роки понтифікату Боніфація VIII (1294-1303), якому не вдалося підкорити собі королів Франції і Англії, які опиралися на підтримку своїх народів. У 1305р. колегія кардиналів обрала папою француза Климента V, людину з малими здібностями і сумнівними моральними якостями. Новообраний папа потрапив під вплив французького короля і в 1305 році переїхав у Францію, а з 1309 року осів у Авіньйон, що значило його повне підпорядкування королю Франції.

Авіньйонські папи були у повній залежності від французьких королів і діяли під їх впливом, у той же час стиль їх життя не відповідав званню верховних понтифіків Римської церкви. Спроби авіньйонських пап грати роль всесвітніх повелителів не мали успіху. Вслід за Францією з-під контрою курії вийшла Німеччина, не звертаючи увагу на папські відлучення і інтердикти. У 1338 р. германський імператор Людовік Баварський, а також німецькі герцоги і курфюрсти урочистим актом засвідчили незалежність світської влади від духовної, вирішивши обирати імператора без його папського затвердження. Англія, яка з часів Івана Безземельного була у повній залежності від пап, почала поволі звільнятися від їх впливу. При Едуарді ІІІ (1327-1377) була відмінена плата Риму, а також заборонено звертатися в Рим з апеляціями. Навіть в Італії влада пап значно послабилась. Розуміючи загрозу повної втрати впливу, у 1377 році Григорій XI (1329-1378) за допомогою найманого війська повернувся у Рим, щоб відновити престиж папської влади, як незалежного міжнаціонального авторитету.

Після смерті Григорія XI новим папою був обраний Урбан VI, який нажив собі багато ворогів, і в 1378 році замість нього був обраний Климент VII, який знову переніс свою резиденцію у Авіньйон. Обидва папи прагнули зберегти свою владу і вважали себе законними наступниками апостола Петра, відлучаючи, натомість своїх конкурентів. Це привело до розшарування європейських країн: Пн. Італія, більша частина Німеччини, Скандинавія і Англія підтримували цього папу, який залишився у Римі. Франція, Іспанія, Шотландія і Пд. Італія підкорились авіньйонському папі. Собор 1409 року у м. Пізі змістив обох пап і обрав Олександра V (1409-1410), однак жоден з пап не хотів відмовлятися від влади. Тоді собор в Констанці (1414-1418) змістив усіх пап і обрав Мартина V (1417-1431).

3.Соборний рух. Авіньйонський полон і Великий розкол знизили репутацію папства яке зберегло свій вплив лише в Італії та Німеччині. Набирала авторитету теорія соборного управління – собор, скликаний кардиналами і такий, що представляє всю церкву має владу вирішувати всі важливі справи і, навіть зміщувати і обирати пап. Раціональний вклад програми соборного руху був зроблений Марсілієм Падуанським (1275-1342) у книзі “ Захисник миру ”. Книга розвінчувала ідею абсолютної монархії як в церкві так і в державі. Марсілій вказував, що народ держави і християни церкви є носіями влади, вони можуть через представницькі органи обирати імператора і папу. На церковному соборі церква може вирішувати як догматичні так і ієрархічні питання, оскільки саме собор є найвищою владою у церкві.

Собор в Констанці (1414-1418) був скликаний імператором Сигізмундом, на ньому були присутні біля 350 найвищих представників ієрархії. Голосування велося за національними групами, кожна нація мала один голос, а для прийняття рішення вимагалась згода усіх п`яти націй. Собор проголосив свої повноваження і право на найвищу владу у церкві, обрав нового папу Мартина V, осудив вчення Вікліфа і засудив до страти Яна Гуса. Спеціальним декретом встановлювалась регулярність скликання соборів.

Собор в Базелі і Феррарі (Флоренції) (1431-1449) був відкритий папою Євгенієм ІV. Повстання в Чехії після страти Гуса і потреба реформ привели до скликання собору. Однак, на ньому реформаторські сили зустрілися з перешкодами з боку папської влади. На цьому соборі було здійснено спробу об`єднання з православною церквою, утвердженні сім таїнств, прийнято декілька постанов проти необмеженої влади папи. На соборі виникнула дискусія щодо того, хто має більші повноваження: папа чи собор. Щоб покінчити з реформаторським рухом на соборі папа переніс його в Італію. Загалом, незважаючи на певні невдачі, цей собор значно послабив владу папи: в результаті його духовенство і церкви деяких європейських країн стали більш незалежними від Риму. У Франції в 1438 р. була прийнята Прагматична санкція, а в Німеччині у 1448 р. – Віденський конкордат, які визначали відношення французької і німецької церков до папи.

Так закінчилась спроба перетворити Римську Церкву у конституційну монархію і папство знову повернулось до системи деспотизму. Пій II у 1460 році видав буллу, яка осуджувала любі заклики до скликання загальних соборів. Невдача спроб ефективних реформ у католицькій церкві позбавили її останнього шансу на зміни і зробила протестантську Реформацію неминучою.

4.Католицизм у середньовічній Європі. Католицизм не тільки об`єднував народи Зх. Європи в одне культурно-історичне ціле, але й створював сили, які займали пануюче становище у с\в суспільстві:

Вся духовна культура середніх віків підлягала одному загальному началу, в ім’я якого повинна була існувати одна церква, що панує над націями і державами, єдиний суспільний клас покликаний бути духовним керівником всіх інших станів, єдиний погляд на людину і світ, що заперечував самостійність думки, інстинкти людської природи, інтереси земного життя. Політичним догматом с\в католицизму було панування церкви над державою. Поряд з правом громадянським тепер стає канонічне право, яке постійно намагається підкорити собі перше. Отже, католицизм був космополітичною системою, що ігнорувала національні відмінності системою теократичною і клерикальною, що підкоряла світську владу церковній і світські стани духовним, системою догматичної думки і аскетичної моралі, що заперечувала індивідуальну свободу і право особистості.

Догматизм с\в католицизму підкоряв індивідуальну думку готовим рішенням своєї власної філософії. Всяке наукове знання вважалось підозрілим як таке, що бере свій початок від поган, гріховним, таким, що прив’язує до тлінного світу, у всякому непотрібним для спасіння. Аскетизм оголошував гріховним і аморальним намагання людини до вільного прояву своєї волі, матеріального процвітання, фізичного здоров’я і достатку, до любові, шлюбу, сім’ї, висуваючи, як загальнообов’язкові норми чернецькі обіти послуху, бідності і целібату. П.Біціллі: невірно, що пануюче вчення висувало в якості всезагального постулату вимогу повної і безумовної відмови від світу. Церква протистояла поширенню аскетизму серед мирян: церква не рекомендувала не одружуватись і не мати дітей, церква не забороняла володіти майном і примножувати свій достаток, церква не осуджувала світської моралі і мистецтва. Навпаки церква намагалась освятити всі види і області людської діяльності, вчила, що всі покликання і посади необхідні і поважанні. Аскетизму вона вимагала для себе, а не для мирян. Аскетизм мирян був для неї підозрілим, оголошувався нею соціально – шкідливим.

Основна причина занепаду папства полягала у його відступленні від спіритуалістичного ідеалу в його матеріалізації, прагненні до світського панування, збирання грошових засобів. Духовні інтереси відступили на задній план перед інтересами світськими. Папська теократія виродилась у фіскальну установу. Якщо папа, як духовний владика, що заявляв претензії на світське панування викликав проти себе опозицію політичну, то деморалізація папства, забобонне поклоніння його сану викликали моральний і релігійний протест.

Причина зіпсуття католицизму в тому, що в основі його системи теократії і аскетизму лежить крайній спіритуалізм, в той час як середовище, з якого походив клір було світським і земним. Друга причина у тому, що церква як духовна установа не могла триматися лише духовною силою.Церква,що терпіла і схвалювала напівпоганські форми культу святих, поклоніння реліквіям, зовнішню обрядовість, посередництвом якої тоді думали догодити Богу, не турбуючись про істинне покаяння, обман, що оправдувались благочестивими цілями, погляд на гріх як на формальне порушення, впевненість, що за гроші можна отримати прощення гріхів – ця церква не могла задовольнити людей з більш високими вимогами до релігії. Ця незадоволеність католицизмом і породила у пізньому середньовіччі пошук нових релігійних форм., що виявилось у єресях, сектах, містиці, гуманістичному богослов’ї.

Католицизм міг панувати тільки внаслідок слабості політичного і особистого розвитку, його система була сильна слабістю начал національності, державності, світського суспільства, наукової і філософської думки.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: