Сильна як смерть любов (Fortis est ut mors dilectio)

На жаль, таких людей небагато, які згідні відмовитись від минаючих речових благ, бо відмовившись, часто все ж чують потяг до речей зовнішніх. Але наскільки рідше зустрічаються такі люди, які охоче залишають духовні блага, в порівнянні з якими всі речові блага – ніщо. Бо Тобою володіти, Господи, це краще, що коли-небудь міг дарувати світ, що коли не-будь дарує, від початку віків і до страшного суду!

Але як не безмірно висока і рідна така “отрешенность”, є ще один ступінь, що піднімає людину на більш славну висоту досконалості в досягненні її кінцевої мети. Це звершає любов, яка тоді сильна, як смерть, що розбиває наші серця! І це буває, коли людина відрікається і від вічного життя, і від скарбів вічності – від всього, що могла б мати від Бога і Його дарів; так, що вічне життя для себе і ради себе вона вже не приймає за ціль і не радіє за неї, коли надія на вічне життя її вже більше не хвилює, не тішить і не полегшує їй тягаря. Лиш це – правдивий струмінь справжнього, досконалого “отрешения”. І тільки любов дає нам його, любов, яка сильна як смерть: вона вбиває в людині її я і розлучає душу з тілом, так що душа, ради користі своєї, не хоче мати нічого спільного з тілом і ні з чим йому подібним. А тому розлучається вона взагалі зі світом, і відходить туди, де їй місце за її заслугами. А що ж інше заслужила вона, як не піти в Тебе, о Боже Предвічний, якщо ради тієї смерті через любов Ти будеш їй життям.

Господь говорить кожній люблячій душі: Я був ради вас людиною, якщо ви не станете ради мене Богами, то будете до мене несправедливі. Моєю Божественною природою пробував я в вашій людській природі, так, що ніхто не знав моєї Божественної влади! Мене бачили мандруючим, як всяку іншу людину. Так і ви повинні приховувати вашу людську природу в Моїй Божественній природі, щоби ніхто не впізнав вас у вашій людській слабості, і ваше життя стало Божественним, так щоб не визнавали в вас нічого крім Бога.

А це не станеться від того, що ми станемо говорити солодкі слова, якщо слава про нас рознесеться і ми будемо люблені як друзі Бога, чи якщо ми будемо так “избалованные” Богом, що нам буде здаватися, начебто Бог забув всі творіння, крім нас одних, і ми уявимо собі, що все чого ми не забажаємо, зараз же станеться. Ні це не так. Не цього вимагає від нас Бог. Ні це не так!

Тому зроби собі вузол із всяких страждань твого Господа і Бога …Він не посилає нам нічого такого, чого би спочатку сам не зробив чи не вистраждав. Тому ми повинні мати більшу любов до страждання, бо Бог нічого іншого і не робив, коли був на землі. Дай Бог, щоб ми перетворили і втратили нашу людську природу і всі наші слабості в Божественній природі, так щоб в нас не можна було знайти нічого, крім одного тільки Бога! Амінь. Мейстер Екхарт

Схоластика (лат. schola - школа) – середньовічна філософія, метою якої було теоретичне обгрунтування реліг. віровчення за допомогою формально-логічних методів, боротьба проти відступів від реліг. догматів.

Схоластику можна визначити як спробу раціоналізувати богослов’я для того, щоб підтримати віру розсудком. Богослов’я повинно досліджуватися з філософської точки зору на основі арістотелевої дедуктивної логіки. Головною причиною появи схоластики було проникнення в Європу філософії Арістотеля, завдяки перекладам арабського філософа Аверроеса (1126-1198) і єврейського філософа Мойсея Маймоніда (1135-1245). Виникла необхідність примирити дедуктивну філософію Арістотеля з богословськими одкровеннями Біблії. Дедуктивне дослідження виходить від загального положення або закону, які приймаються бездоказово. Після цього цей загальний закон співвідноситься з якимось окремим фактом, і з взаємовідносин між фактом і законом робиться висновок, який стає новим законом чи істиною. Використовуючи арістотелеву логіку, схоласти намагались зробити достовірні висновки, щоб виробити гармонійну систему. Зміст Біблії і творів Отців Церкви, канони і символи віри, папські декрети об’єднувались у одне ціле.

Біля витоків схоластики стояв Іоан Скот Еріугена [9] (810-870) – прагнув поєднати східну і західну філософію, дотримувався неоплатонічних поглядів: перша природа – абсолютна Божественна єдність породжує другу природу – Божественний розум, пізніше Логос (Сина Божого). Третя природа – світ конкретних чуттєвих предметів. Одиничне є нестійке, воно неминуче гине, повертається до Божественної першооснови.

1. Реалізм. Філософські погляди схоластів залежали від того як вони вирішували проблему універсалій. Платон вчив, що універсалії (церква, людина) мають об’єктивне існування незалежне від людських поступків. Цей погляд був узагальнений у латинському вислові universalia ante rem, тобто – універсалії існують до створених речей. Добрі вчинки, наприклад, є тінню, відображенням реальної доброти, яка існує незалежно від них. Цю теорію, що відома як реалізм, застосовував Августин, а також “ батько схоластики ” Ансельм Кентерберійський [10] (1033-1109). Він прагнув максимально перетворити діалектику в формально-технічну дисципліну. “Не для того міркувати, щоб вірити, але вірити, щоб розуміти.” Тобто віра – передусім, вона – єдина основа знання. Ансельм використав розсудок для підтвердження віри у двох великих працях:

1. “ Monologion ” – доказ буття Бога за допомогою індуктивного методу причинно-наслідкових відносин, тобто це космологічний доказ. Наприклад, людина користується багатьма благами, які є відображенням Вищого блага, через яке все існує.

2. “ Proslogion ” – дедуктивний доказ буття Бога (або онтологічний). У кожного в свідомості існує ідея про досконалу вищу істоту. Ця ідея повинна відповідати реальності, бо якщо така істота не буде існувати, то вона не буде досконалою. Тобто, Бог існує тому, що існує поняття найвищої максимально-досконалої істоти.

1. Віра і розум. Ансельм сформулював погляд про взаємну залежність віри і розуму, згідно з яким для пізнання істини потрібні і віра і розум. Віра передує розумінню і розум не є інстанцією, яка могла б перевіряти істини віри. Завдання розуму – не перевіряти, а обгрунтовувати віру, не шукати істину, а

2. Раціональність Бога і світу. Ансельм вважав, що природа Бога повністю відповідає логічним законам.

3. Реальність універсалій. Ансельм вірив у реальне існування загальних понять.

Ідеї Ансельма не відразу знайшли відгомін, зустрівши опозицію з боку номіналізму і поміркованого реалізму.

2. Поміркований реалізм. Арістотель дотримувався більш поміркованих поглядів на природу реальності, ніж Платон. Він вважав, що універсалії мають об’єктивне існування, але вони існують не незалежно від індивідуальних речей, а, скоріше, в них самих, в їх свідомості. Це узагальнювалося фразою “ universalia in re ”. С/в схоласти, які визнавали основні положення Арістотеля, називались поміркованими схоластами. Ними, або ще концептуалістами, можна назвати Абеляра і Фому Аквінського.

П’єр Абеляр [11] (1079-1142) звертався до розуму як до провідного інструменту і критерію у пошуках істини, виявляв потяг до упорядкування теології, її систематизації, підтвердивши цим, що формально-юридичне, дисциплінуюче начало є характерною рисою латинської ментальності. У зверненні до розуму, логічної обгрунтованості своїх ідей він бачив засоби для більшого звеличення авторитету християнського вчення. Христос – у його викладі – людина, яка переконує силою логічних аргументів. Богословська позиція Абеляра – поміркований реалізм. Він вважав, що реальність спочатку існувала у свідомості Бога, потім безпосередньо в самих конкретних речах, і в кінцевому рахунку у свідомості людей. На противагу Августину і Ансельму Абеляр дотримувався погляду “ intelligo ut credam ” – я знаю, щоб вірити. Він вважав, що сумнів веде до дослідження, а дослідження до істини. Видатна праця Абеляра “ Так і ні ” складається з 158 тверджень, наведених у спеціальному порядку, щоб показати погляди отців церкви “за” і “проти” певних ідей. Автор виявляв розбіжності у поглядах отців церкви, сподіваючись таким чином вирішити їх.

Фома Аквінський (1225-1274) – “ ангельський доктор ”, названий так за свої великі знання. Навчався в Неаполі, всупереч бажанню батьків став монахом-домініканцем і присвятив своє життя наукам. Продовжив освіту у Паризькому, Кельнському, ставши магістром теології. На прохання папи Урбана ІІІ читав лекції в італійських університетах. У 1269 році повернувся в Париж для боротьби з ідеями Сігера Брабантського, у 1272 р. повернувся в Неаполь, застудившись по дорозі на церковний собор помер у Ліоні. У 1323 р. був канонізований. У 1879 році його філософія папською енциклікою “ Вічний батько ” оголошена філософською доктриною Ватикану. Його праці: “Сума істини католицької церкви проти язичників” і “Сума теологій.”

Фома визнає відмінність між філософією і теологією, але вбачає її лише у методах досягнення результатів. За допомогою своїх широких знань він спробував об’єднати філософію Арістотеля із Одкровенням Біблії. На його думку, деякі з теологічних догматів можуть бути доведені філософськи (буття Бога, єдність Бога і його інші властивості, безсмертя душі), але більшість з них є непідвладні філософським засобам доведення бо вони є надрозумні, цілком раціональні з позицій Божественного розуму, що набагато переважає людський. Людський розум має смиренно схилитись перед вірою, яка вища від розуму і знання, яке має підпорядковуватися вірі. На думку Фоми, реальність існувала в свідомості Бога до того як вона втілилась у речі чи перейшла в людську свідомість.

“ Сума теології ” складається з трьох тисяч статей, які охоплюють понад 600 питань, згрупованих у три основні частини. Перша присвячена існуванню і єству Бога, питанням Трійці і творіння. Друга розповідає про рух людини до Бога. На основі спостережень над природою моралі Фома робить висновок про те, що людська воля зламана гріхом, але не повністю покоряється перед гріхом. Третя частина оповідає про Христа як наш шлях до Бога і звертає особливу увагу на втілення Христа, Його життя, смерть і воскресіння. Розділ завершується обговоренням семи таїнств як шляхів вилиття благодаті. Аквінський підвів раціональне обгрунтування для ідеї про індульгенції як засіб поширення на людей надпотрібних заслуг Христа і святих.

Фома розробив п’ять доведень існування Бога: рух, причина, необхідність, якість, цілеспрямованість.

1. Все, що рухається має причину свого руху (неможливість саморуху предмета). В результаті руху утворюється ряд причин, останньою з яких є Першопричина – Бог.

2. На основі вчення Арістотеля про “продуктивну причину” Фома вказував на існування першої причини всіх речей.

3. Ідея про неможливість допущення випадкового характеру світу.

4. Факт існування у світі різних ступенів тих чи інших речей. Повинно існувати абсолютне мірило, стосовно якого ці ступені набувають визначеності. Найвищий ступінь якості – Бог.

5. Розуміння причинності як обов’язкової цілеспрямованості.

Вчення про людину: людина неповторна істота, що знаходить свій вияв у неповторності індивідуальної душі, яка зберігається і після смерті тіла. Однак безтілесне існування душі є неповним, повна субстанція людини потребує єдності душі і тіла, що остаточно і повинно реалізуватися у день Страшного суду, возз’єднання душі з воскреслим тілом.

У полеміці взяв участь Сігер Брабантський прихильник ідей аверроїзму. Це вчення відстоювало незалежність філософського знання. Сігер визнавав суперечність між релігійними і філософськими законами, стояв на позиції двоїстої істини (людської і божественної).

4. Номіналізм. Його положення обгрунтував Росцелін (1050-1120) – комп’єнський канонік, а першими номіналістичні позиції займав Ерік Оксерський (841-876), учень Еріугени. За Росцеліном універсалії – це тільки імена (номіна), а реальними є лише одиничні і індивідуальні речі. Між номіналістами і реалістами почалися суперечки з приводу реальності Святої Трійці (реалісти її відстоювали, а номіналісти визнавали лише реальність іпостасей). Погляди номіналістів узагальнені у фразі “ universalia post rem ” – універсалії існують після речей. Всезагальні істини чи ідеї не мають свого об’єктивного існування поза свідомістю, вони є просто ідеями якостей.

Погляди Аквінського викликали значну критику з боку францисканців. Дунс Скот (1266-1308) – монах-францисканець, отримав освіту в Оксфорді, працював в Оксфорді, Кембриджі і Парижі, отримав назву – “ доктор субтіліс ” – витончений доктор. Його творчість бере свої витоки у математично-натуралістичній традиції Оксфорда. У ній філософія постає теоретичним знанням, на відміну від теології, яка є знанням практичним, морально-етичним. Теологія не потребує строгості, точності, які ввів Аквінат. Теологія відповідає Августинівському критерію знання ірраціоналістичному в своїй основі. Тлумачення філософії в натуралістичному дусі підкреслювало автономний характер людської волі. Повноцінний номіналізм був розвинутий у період пізньої схоластики Вільям Оккам (1300-1350). Це виявилось у послідовному проведенні позиції “ двоїстої істини ” до повного розділення предметів теології і філософії, яка цілковито незалежна від теології і спирається лише на розум і досвід. Оккам заперечував існування загальних понять. Бритва Оккама – “ не слід збільшувати сутності без необхідності” – треба відсікти всі загальні поняття, необхідність яких не є логічно обгрунтована. Загальні поняття є лише термінами, що виражаються словами і в цьому плані вони є чимось одиничним, властивість загальності вони набувають в розумі через приписування їм того чи іншого значення – це концепція термінізму.

Протиріччя між номіналістами і реалістами було складною проблемою – у період ранньої схоластики (1050-1150) перемогли реалісти, у період пізньої схоластики (1150-1300) – переважали погляди поміркованого реалізму, а після 1300 року у мисленні богословів церкви здобув перевагу номіналізм.

5. Наслідки схоластики. Реалізм і поміркований реалізм зміцнили систему таїнств і ієрархію католицької церкви, оскільки загостювали увагу на універсаліях, що вело до підлеглості особи реальності більшого порядку – організації. Номіналізм відродив інтерес до людини, стверджуючи що людина є більш реальною, ніж організація. Цей інтерес привів до утвердження експериментального методу у пізнанні.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: