Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Мотивація та ефективність діяльності.





Однією з характеристик мотиву є його сила. Вона впливає не тільки на рівень активності людини, але на успішність прояву цієї активності, зокрема - на ефективність діяльності.

З силою мотиву пов'язана його стійкість. Якщо вона проявляється ситуативно, «тут і зараз», то говорять про завзятість, якщо стійкість характеризує мотиваційну установку, то говорять про наполегливість.

Історичне вивчення цього питання почалося в першій чверті ХХ століття у зв'язку з дослідженням впливу різної за силою стимуляції , на рівень активності , силу емоційної реакції та ефективність навчання. При цьому під мотивацією розумівся всякий стимулюючий вплив на активність людини і тварин , аж до введення фармакологічних препаратів. Дослідами Йеркса і Додсона було виявлено , що надмірна стимуляція призводить до уповільнення швидкості научiння. « При складному завданні потрібна слабка мотивація , а при легкому - сильна» (закон Йеркса - Додсона) . Схожий з законом оптимуму - пессімума , який сформулював російський фізіолог Н.Е. Віденський (1905) і поширював на поведінку людини: однією з умов плідності розумової праці є дотримання закону оптимуму , під яким розумілося мірність і ритм роботи . «Занадто швидко йде людина швидше втомлюється, як і дуже повільно йде». Цей закон поширюється і на ВПФ.

Тож законом Йеркса - Додсон в психології називають залежність найкращих результатів від середньої інтенсивності мотивації. Існує певна межа, за якою подальше збільшення мотивації призводить до погіршення результатів. Вчені ще в 1908 встановили, що для того, щоб навчити тварин проходити лабіринт, найбільш сприятливою є середня інтенсивність мотивації (вона задавалась інтенсивністю ударів струму). Відомо, що для того, щоб здійснювалася діяльність, необхідна достатня мотивація. Однак, якщо мотивація занадто сильна, збільшується рівень активності та напруги, внаслідок чого в діяльності (і в поведінці) наступають певні розлади, тобто ефективність роботи погіршується. У такому випадку високий рівень мотивації викликає небажані емоційні реакції (напруга, хвилювання, стрес і т. п.), що призводить до погіршення діяльності. Експериментально встановлено, що існує певний оптимум (оптимальний рівень) мотивації, при якому діяльність виконується найкраще (для даної людини, у конкретній ситуації). Наприклад: рівень мотивації, який умовно можна оцінити в сім балів, буде найбільш сприятливим. Подальше збільшення мотивації (до 10 і більше) призведе не до покращення, а до погіршення ефективності діяльності. Таким чином, дуже високий рівень мотивації не завжди є найкращим.



 

Свідомість як процес, стан та механізм.

1) Як процесс

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення.

Свідомість - це єдність всіх психічних процесів, станів і властивостей людини як особистості; вона являє собою надзвичайно складний процес відображення об'єктивної дійсності.

Свідомість представляє собою єдність всіх форм пізнання людини і його відношення до того, що вона відображає. Відчуття, пам'ять, мислення, настрій, мрія, схильність, наполегливість, принциповість і всі інші психічні процеси, стани і властивості людини - це форми прояву її свідомості.
2) Як стан

Традиційно психологія визнає два стани свідомостi, властивi усім людям, :

1) сон, що розглядається як період відпочинку;

2) стан пильнування, або активний стан свідомості, якій відповідає активація усього організму, що дозволяє йому уловлювати, аналізувати сигнали зовнішнього світу, відправляти деякі з них в пам'ять або ж реагувати на них адекватною або неадекватною поведінкою залежно від попереднього досвіду і навичок.

Таким чином, пильнування - це той стан, в якому ми можемо пристосовуватися до зовнішнього світу. Те, як ми усвідомлюємо зовнішній світ і одночасно свій внутрішній світ, змінюється впродовж дня залежно від нашого стану - від того, напружені ми або ні, збуджені або знаходимося в напівдрімоті. Таким чином, обробка інформації змінюється дуже істотно залежно від рівня пильнування.

3) Як механiзм

Свідоме відображення - головний механізм свідомості. Механізм - будь-яка відображувальна активність. Також е несвiдомi механiзми. Механiзми переведення мотивiв, поведiнки та дiяльностi з несвiд. стану у свiдомий.

 

71. Місце самооцінки в самопізнанні.
Результати інтегративної роботи у сфері самопізнання, з одного боку, і у сфері емоційно-ціннісного самоставлення – з іншого, поєднуються в особливе утворення самосвідомості особистості – у її самооцінку. Самооцінка виникає на основі узагальнюючої роботи процесів самосвідомості, що проходить різні етапи розвитку у ході становлення самої особистості. Тому самооцінка постійно змінюється, вдосконалюється і не може бути завершеною остаточною, оскільки сама особистість постійно розвивається, а отже, міняються і її уявлення, поняття про себе, емоційно-ціннісне ставлення до себе. Усе це і спричинює зміни змісту, способу формування самооцінки та ступінь її участі в регуляції поведінки особистості.

Самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей порівняно з певним еталоном, зразком. Самооцінка – вияв оцінного ставлення людини до себе. Якщо на початкових стадіях самооцінювання еталоном виступають якості інших людей або оцінні судження дорослих чи норми поведінки, правила, то пізніше - еталони “внутрішні”, коли дитина вже здатна сама судити про міру наявності в неї певної якості в певний момент порівняно з тим, якою вона була раніше. На цьому грунтується здатність оцінювати себе з погляду динаміки якостей, властивостей.

Самооцінка – основний структурний компонент самосвідомості особистості. Вона відіграє важливу роль у саморегулюванні поведінки і діяльності.

Самооцінка є результатом передусім мислительних операцій – аналізу, порівняння, синтезу. Тому слід вважати, що раціональний компонент самооцінки є основним. Разом з тим у розумових діях, що ведуть до формування самооцінки, наявний емоційний компонент, оскільки особистість при самооцінюванні завжди виявляє певне емоційне ставлення до себе. Від співвідношення раціонального та емоційного в самооцінці значною мірою залежить характер останньої. Чим більше людина керується в оцінці своїх якостей, властивостей усвідомленими знаннями, логічними міркуваннями і доведеннями, тим ближчою до реальності є її самооцінка; і навпаки, зниження питомої ваги раціонального на користь емоційного спричиняє зростання розбіжностей між оцінними судженнями людини про себе і тим, якою вона є насправді.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.